Хорольщина

 

Хорольщина – давній слов’янський край, який поєднує в собі красу і щедрість природи та багату історію. Журналіст Модест Димський в журналі “Основа” у липні 1861 року наводить прислів’я “В Хоролі - всього доволі”, що свідчить про природні багатства краю та працелюбність його жителів.

У далекому минулому цей форпост Русі згадується в багатьох вітчизняних і зарубіжних джерелах, у літописах, у пісенному колориті. Широко відомі рядки пісні “Від Києва до Хорола черевички попорола...”. Оспіване в піснях і віршах, художніх творах сучасних авторів.

Крім річки Хорол і однойменного міста, багато інших поселень на території Миргородського, Лубенського, Решетилівського районів нашої області, Чернігівської та Сумської областей, Приморського краю носило і носить зараз назву “Хорол”, або одно корінне від нього слово. Назву місто має від однойменної річки “Хорол” , що в буквальному розумінні означає “швидкий”.

Про це свідчать археологічні розкопки і знахідки.

Перші рукописні згадки про Хорол зустрічаються в духовній Володимира Мономаха (1083 рік), але археологічні знахідки та багаточисельні малодосліджені кургани черняхівської та скіфської культури свідчать, що найдавніші наші предки появилися в нашому краї 15-20 тисяч років тому, в період давньокам’яного віку та й місто засноване значно раніше.

Підтвердженням цього є зокрема: підземні ходи в місті Хоролі та селі Вергуни, кургани між селами Покровська Багачка та Березняки, кургани поблизу сіл Софине, Барилове, Вергуни, Глибока Долина, Іващенки, , Мелюшки, Пристань, Радьки, Хильківка та поселення черняхівської культури в селах Клепачі, Шишаки та на правому березі річки Хорол біля села Ковалі. У музеї Київського університету збереглася бронзова статуетка, що зображує людину в давньому слов’янському одязі. Знайдено її на березі річки Хорол у 1861 році.

Виявлені поселення скіфського часу в межах Хоролу, досі невідомі науковцям, спростували їх твердження, що хліборобське населення раннього залізного віку ( VІІ - ІІІ ст. до н. e.) зовсім не мешкало на цій притоці мальовничого Псла.

Археологічні знахідки свідчать, що до переліку давньоруських центрів Полтавщини слід з повним правом залучати й Хорол, котрий існував як порубіжна фортеця на межі з Диким полем Переяславської землі.

Але значна частина курганів поблизу міста залишається недослідженою. Сива давнина поселення Хорола розкриє свої таємниці, коли все це буде розвідано та досліджено.

Хорольщина була свідком кривавих сутичок слов’ян з кочівниками 1107,1111,1185,1215 р.р. Під час монголо-татарського нашестя Хорол, як і всі поселення Переяславщини, Київщини, було зруйновано. Після повалення іга наші землі 1362 року потрапили під владу Великого князівства Литовського. Відродження Хоролу починається з кінця 16 століття. В цей період наше місто вперше позначено на карті французького інженера Г.Біплана поряд з іншими великими поселеннями Лівобережжя першої половини 16 століття.

З 1648 року – Хорол сотенне містечко Миргородського полку і залишається у такому статусі аж до ліквідації гетьманства у 1764 році. Після чого стає повітовим містом відкритого Хорольського повіту. У 1782 році від її імператорської величності місту пожалуваний герб.

У період революцій 1905-1907 років у Хоролі відбувалися мітинги і демонстрації. У 1916-1917 роках у Хоролі був розквартирований 8-й Уральський полк. У ньому служив лікарем Володимир Павлович Бірюков, який був організатором Хорольського народного наукового музею у 1917 році. Вже в перших числах квітня 1917 року у Хоролі виникла Рада робітничих депутатів. У середині серпня 1920 року Хорол і 18 його волостей увійшли до складу новоствореної Кременчуцької губернії, яка наприкінці 1922 року була розформована.

У розгортанні всеосяжної сталінської колективізації значну роль відіграв з’їзд рад Хорольщини, що відбувся у квітні 1929 року. Значну роль у підготовці механізаторських кадрів відіграв сільськогосподарський технікум, у якому на початку 1930 року навчалося до 500 учнів переважно із села.

У 1932-1933 роках на Україні, в тому числі і на Хорольщині був штучно створений небувалий голод. Особливо загрозливих розмірів він набув на початку літа 1933 року. Офіційних даних про кількість померлих від голодомору немає.

Всередині 30-х років селянські репресії зачепили багатьох людей, як мешканців району, так

і вихідців нашого краю.

Значною подією для Хорольщини було відкриття у грудні 1939 року механічного заводу, який повинен був виготовляти запасні частини для обладнання текстильної промисловості.

Хорол і район окуповано німецько-фашистськими військами з 13 вересня 1941 року по 18 - 23 вересня 1943 року. У жовтні 1941 року близько 460 жителів єврейської національності: старих, жінок і дітей фашисти розстріляли за містом. У Хоролі на території цегельного заводу, елеватора і нафтобази у вересні 1941 року фашисти влаштували табір військовополонених “Хорольська яма”. Там були особливо жорстокі умови утримання в’язнів. Точних даних про кількість загиблих у Хорольській ямі немає, але вважається , що близько 91 тисячі військовополонених.

Хорол визволено за офіційними даними 19 вересня 1943 року військами 47 армії Воронежського фронту під командуванням генерала - лейтенанта А.Г.Корзуна та бійцями третього Гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал - майора В.Г.Обухова та 78 стрілецького корпусу 52 армії під командуванням генерал - майора Г.О.Латишева.

Вдячні Хорольці за звільнення міста присвоїли Г.А.Латишеві, Л.Г.Добровольському, С.Г.Завало, Н.І.Клетченко, Н.С.Бондаренко, І.Е.Соловей звання Почесного громадянина міста Хорол. 8 хорольців отримали звання Героя Радянського Союзу. Серед них: М.А.Леуцький, П.Я.Посвіт, І.П.Мартиненко, які загинули смертю хоробрих. І.М.Третяк, П.Ф.Шевель, М.І.Грищенко, П.Ф.Клепач, Г.А.Чех. Вони не забуті . Про їх пам’ятають.

Хорольщина пишається своїми земляками, які відомі не тільки в Україні, а й за її межами: фольклорист М.А.Церетелєв, поет та журналіст Модест Димський, поет, байкар, фольклорист, етнограф Л.І.Боровиковський, поет А.Г.Родзянко, історик та етнограф В.Я.Ломиковський, художник В.М.Маковський, письменник М.М.Стеценко, олімпійський чемпіон та чемпіон світу з сучасного п’ятиборства Борис Онищенко.

В різні роки Хорольщину відвідали цар Петро І, фельдмаршал Б.П.Шереметьєв, князь Г.А.Потьомкін, видатний діяч і поет Т.Г.Шевченко, І.П.Котляревський, Л.І.Глібов, О.С.Пушкін, М.В.Гоголь,грузинський поет Давид Гурамішвілі, П.Майборода, А.С.Малишко та багато інших видатних діячів.

В селі Мелюшки похований поет - байкар Левко Іванович Боровиковський, а в селі Демина Балка - сестра Михайла Коцюбинського – Ольга Коцюбинська.

До цього часу живуть внуки талановитого народного співця - кобзаря Федора Даниловича

Кушнерика (1875 року народження).

Відомі далеко за межами міста, ввійшли в легенди життєдайні ключові джерела хорольської води. Такими є криниця в приміському селі Глибока Долина та Зубанівська криниця в місті. Модест Димський, пишучи про Хорол, теж згадував про чудові властивості цієї криниці: “Є у нас Зубанівська криниця. – п’єш - не нап’єшся!... Старі люди кажуть, що воду з неї рядчики возили колись аж до Херсону вельможному Потьомкіну, як він воював з Турком, і як їхала в Крим цариця Катерина. Чудова вода! Інші і лікуються нею...”. Є свідчення і про те, що воду з цієї криниці систематично возили в Полтаву генерал - губернатору.

Хорольський район розташований у південно-західній частині Полтавської області. Лежить у межах Полтавської рівнини. Площа району становить 1.06 тис.кв.км. (3,7% від території Полтавської області). Ґрунти переважно чорноземи, місцями глеюваті, піщані. Поверхня частково гориста, частково рівнинна, різко виражений степовий характер.

У районі 92 населених пункти, підпорядкованих міській та 19 сільським радам.

Корисні копалини - глина, торф, пісок, мінеральна вода. По території району протікає 15 річок. Найбільші з них - Хорол ( протяжністю по району 40 км ), Рудка ( протяжністю 22 км ), Сула (протяжністю –20 км ), Єньківка (16 км ). У сучасних межах Хорольський район існує з 1966 року.

Зовнішньоекономічні відносини базуються на результатах господарської діяльності таких підприємств, як ПАТ „Хорольський молококомбінат дитячих продуктів”, ПАТ „ Хорольський механічний завод“.

В районі функціонує 18 сільськогосподарських підприємства, діє 64 селянських (фермерських) господарства. Зареєстровано 611 суб'єктів Єдиного Державного Реєстру підприємств, організацій і установ. Суб'єктів малого підприємництва - 1406, з них : малих підприємств – 64 , фізичних осіб – 1342 чол.

На Хорольщині існує 3 заклади професійної підготовки населення (Хорольський державний агропромисловий коледж Полтавської аграрної академії, Хорольський міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців Міністерства освіти і науки України та автошкола Полтавського обласного ТСО України), 25 загальноосвітніх навчальних закладів, 48 лікувальних установ, 37 будинків культури та клубів, 35 бібліотек. Діють 9 музеїв, із них 2 мають звання “народний”. Хорольський районний музей був організований художником і краєзнавцем Володимиром Павловичем Бірюковим у квітні 1917 року.

Сьогодні район продовжує розвиватися, оновлюватися. Турбота про економіку, культуру, спорт, освіту, охорону здоров’я і красу населених пунктів є пріоритетними завданнями жителів Хорольщини.